СЬОГОДНІ: Середа, 10.08.2022, 10:38

Голова Рівненської ОВА про те, чи буде вторгнення з Білорусі: “Ми готові, ми спокійні…”

Віталій Коваль – про те, наскільки реальною є загроза, як оборонятиметься Рівненська область, як вона продовжує жити у воєнний час.

Нова хвиля розмов про загрозу вторгнення до України з Білорусі сягнула свого піку – до білорусів звернувся Володимир Зеленський, попередивши, що їх активно втягують у війну. Чи готові до можливого відкриття “другого фронту” прикордонні області України? Segodnya.ua говорить про це з головою Рівненської обласної військової адміністрації Віталієм Ковалем.

“Немає такої багатогранності для наступу, як на Херсонщині чи Донбасі”

– Як Рівненщина реагує на новий потік повідомлень про можливе вторгнення збоку Білорусі? Ваша особиста думка – наскільки велика загроза того, що тилова область може стати фронтовою?

– Звичайно, ми не відкидаємо можливої загрози.

Але можу сказати, що здійснити вторгнення з Білорусі – складно фізично. Принаймні, на територію Рівненської області.

Це пов’язано з багатьма факторами. З рельєфом і географічними особливостями, вмотивованістю людей і підготовкою наших захисників.

Тому я озвучу позицію Рівненської області – ми готові, ми спокійні. І при цьому продовжуємо щоденно посилювати обороноздатність.

– Розкажіть детальніше про рельєф – у чому саме полягає складність для ворогів?

– Територія Рівненщини – це ліси і болота.

Саме північні райони, які межують з Білоруссю – непрохідні ліси. Крім того тут протікає 170 річок. Це природні бар’єри для ворожої техніки. А мости над ними можуть бути заблоковані.

Пройти важкою технікою можна лише по визначених автомобільних дорогах. Їх не багато.

Уявімо: є автомобільна дорога – 2 смуги всього, по ній рухається колона ворожих танків. З однієї сторони обабіч дороги – болото, з іншої – ліс. І ось на цій дорозі спрацьовують або міни, або артилерія, або партизанські загони – підбивають перший, другий і останній танк. Ворогам навіть немає як розвернутися.

Тому такої багатогранності вибору для наступу, як, скажімо, на Херсонщині, Луганщині, Донеччині, де є степи, де є простори – у нас немає. Це дуже ускладнює задачу для ворогів.

До того ж між днем початку війни і сьогоднішнім днем все-таки пройшло 4 місяці. Це 4 місяці підготовки – й інженерних споруд, й особового складу.

Тому я спокійний з цього приводу. При цьому ми не розслабляємося – війна триває. Загроза в будь-який момент існує.

– Коли ви востаннє були на держкордоні? Яка обстановка там, який настрій у наших хлопців?

– Буквально кілька днів тому перевіряв фортифікаційні споруди на півночі області. А також навчання добровольчих формувань територіальних громад. Там проходила вогнева і тактична підготовка.

Настрій надзвичайно хороший. Ми зараз відпрацьовуємо найголовніше – злагодженість. Адже система оборони області побудована з декількох елементів. ЗСУ і ТрО як окремий вид сухопутних військ – це основа. Окрім того – ДФТГ – це ті, хто також долучається до ЗСУ і, в разі необхідності, виконують бойові задачі. Плюс є силові структури: нацполіція, СБУ й інші воєнізовані органи.

План оборони області – це не просто документ, який пилиться десь на полицях – це жива стратегія, яка постійно змінюється.

Тож ми відпрацьовуємо місце кожного у цій стратегії.

Задача сьогодні – щоб ДФТГ були підготовлені. А мотивації у них достатньо.

“Перед пострілами не будемо запитувати, якої національності ворог”

– Фактором, що унеможливлює “другий фронт”, називають відсутність мотивації та досвіду у білоруської армії. Але якщо припустити, що білоруська територія просто стане плацдармом для наступу російської армії, чи посилює це загрозу, на вашу думку? Чи немає з нашого боку недооцінки ворога?

– У комплексах заходів з підготовки у нас просто є ворог. А білорус він чи росіянин, який у нього крій – не має значення.

З точку зору бойових протистоянь і задач зрозуміло, що може бути і наступ російської армії з півночі. Але не думаю, що це внесе якісь величезні корективи у план оборони. Тому що ми налаштовані на знищення будь-якого ворога, який порушить державний кордон України.

Перед пострілами наша армія не буде запитувати, якої національності ворог, який ступив на землю Рівненської області. Це однозначно. Тому хай не прикриваються ніякими прапорами і розпізнавальними знаками.

– Чи не остерігаєтеся того, що можливою стратегічною ціллю ворога може стати Рівненська АЕС, яка розташована недалеко від білоруського кордону? Адже ми вже маємо печальний досвід окупації Запорізької АЕС та непрацюючої Чорнобильскої АЕС.

– РАЕС має декілька ліній оборони. Там посилену несуть службу військові й інші суб’єкти оборони області. Там точно все під контролем.

“Нарощуємо сили ППО”

– А як щодо небезпеки ракетних обстрілів та артилерійських, висадки десанту? Наскільки ми готові до цих загроз?

– Ми посилюємо систему цивільного захисту і її важливі елементи – об’єкти укриття. Зараз у першу чергу – укриття у лікарнях, аби ми могли безперервно надавати допомогу там. Також додатково готуємо школи й інші навчальні заклади.

Плюс до того нарощуємо сили протиповітряної оборони на території області.

Стосовно висадки десанту – будь-який десант має отримати підкріплення із землі. Думаю, що висадка десанту без підкріплення – це нонсенс. А підкріплення десанту не надійде, не встигне.

– Які наслідки ракетного удару по Рівненщини, що стався у суботу? Що атакували вороги?

– У райцентр Сарни прилетіли 2 ракети. Знищено такі “небезпечні” для Російської Федерації об’єкти як автомийка, СТО та авторозбірка. Знайти логіку в діях окупантів надзвичайно важко. Чим насолили їм об’єкти цивільної інфраструктури?

На жаль, постраждали 14 осіб. Четверо з яких не вижили. Це чоловіки віком від 30 до 51 року. Ще двоє осіб – у важкому стані.

Підрозділи ДСНС аварійно-рятувальні роботи завершили. Працюють слідчі. За час війни – це був 11-й ракетний удар по території Рівненщини.

Як не стати “спецпідготовленим неонацистом”, збираючи ягоди

– Чи підтримуєте зв’язок із колегами із сусідніх областей, що також мають держкордон із Білоруссю – Волинською й Житомирською? Можливо, маєте спільний оборонний план?

– Постійно взаємодіємо з колегами-сусідами.

За оборону саме північно-західного кордону відповідають військові, зокрема – оперативне угруповання військ “Волинь”. Це координаційний військовий центр, який не розділяє територію по областям.

Він єдиний і якраз відповідає за ті області, як ви назвали.

Тому пріоритет і верховенство в обороні – це ЗСУ, ОУВ “Волинь”. Наша задача – це координація, синхронізація, взаємодія, стиковочні моменти в системі оборони.

Тому не хочу одягати на себе обладунки полководця, я є керівником військової адміністрації. Але моє завдання – стабільне функціонування всієї області і взаємодія з військовими. Тут у нас повна синергія. Можу сказати, що нам пощастило і з ОК “Захід”, і ОУВ “Волинь”.

– Поведінка наших сусідів останнім часом доволі дивна. Недавно вони в односторонньому порядку нібито дозволили українцям перетинати кордон і збирати ягоди на території Білорусі. Ви вже заявили, що це – провокація. У чому, на вашу думку, полягає її суть?

– Тут є два фактори. Перший – ми, для того, щоб убезпечити життя громадян від ризику, не дозволяємо збирати ягоди у прикордонній смузі. Тому що там території, скажімо так, підготовлені до оборони. Тобто кордон закритий. Це неможливо зробити навіть фізично.

Другий фактор – завжди можна звинуватити мирну людину у якійсь провокації, якщо вона все-таки перетнула кордон. Уявімо собі трьох жіночок, які пішли по чорниці на білоруську сторону. Це у нас вони просто жінки, мами-героїні. А там – стають “спецпідготовленими неонацистами” чи ще якимись елементами, яких можна звинуватити.

Тому я впевнений, що це зроблено суто для дестабілізації. Мовляв, ми такі хороші – приходьте до нас. Але якщо прийшли, то ви – порушники. Ось така логіка. Думаю, що наші громадяни свідомі – і дослухаються до рекомендацій не робити цього.

“Відтік з області незначний – буквально 1000 осіб за тиждень”

– Чи існує план евакуації з області цивільного населення на випадок найгіршого сценарію?

– Досвід України вже накопичений за період повномасштабного вторгнення.

Тож ми переймали досвід областей, які вступили у військові дії. Зокрема, відвідав Чернігівську область. Тепер до плану евакуації, який у нас до цього був, долучені ще практичні рекомендації колег.

Тому чітке розуміння є. У залежності від сценарних планів, які будуть розвиватися, будемо відповідно реагувати.

Але скажу, що після поїздки на прикордонні території є спокій і впевненість у тому, що нам треба працювати над подальшим розгортанням економіки в області, підготовкою до нового навчального року, опалювального сезону. Щоб бізнес працював, розвивався, очікував лише на краще, але завжди був готовий до будь-яких сценаріїв.

– Наскільки постійні повідомлення про вторгнення заважають організації повсякденного життя в області? Чи не з’являються панічні настрої у жителів? І чи не почався відтік з області ВПО?

– Відтік є невеликий, але він почався ще до останньої хвилі істерії про напад з Білорусі.

Це, нагадаю, вже не перший такий інформшквал, ми вже проживали подібні моменти.

Відтік незначний – буквально 1000 осіб за тиждень. Це нормальна динаміка. І добре, що ці люди мають змогу повернутися до своїх домівок. Природній процес відбувається.

Стосовно настрою жителів області – є розуміння, що люди звикають до певного страху. Страшно – не боятися, страшно – не перемагати свій страх. Працюємо над цим. З обережністю, з упевненістю.

“Навіть у прикордонних районах є переселенці”

– Скільки переселенців зараз знаходиться в області?

– Від початку війни ми прийняли 71 тисячу переселенців, які хоча би на день-два залишилися в області.

А постійно проживають, зареєстровані офіційно зараз – близько 51 тисячі людей.

Вони розміщені як по будинкам місцевих жителів, так і по місцях компактного проживання – гуртожитках, школах, тощо. Розселені фактично по всій області. Хоча більше сконцентровані в обласному центрі і Рівненському районі. Але приємно, що навіть у прикордонних районах є переселенці.

Реальний виклик для нас зараз – це навчальний рік. Вивчаємо і розглядаємо сценарії, як правильно розмістити і, можливо, перемістити людей. Основна задача – це інтегрувати їх у суспільство, забезпечити робочими місцями, надати місця в навчальних закладах, щоб це було активне та продуктивне населення.

Крім того, до нас переміщаються й цілі бізнеси, підприємства, установи. Луганський державний медичний університет перебазувався, Луганський обласний онкодиспансер та інші.

Стосовно бізнесу – уже 34 підприємства запустили роботу і працюють досить активно. Спочатку це був малий і середній бізнес, зараз бачимо інтерес середнього і навіть великого бізнесу до релокації.

Ті, кому було складно перевезти обладнання, перевезти персонал – зараз на другій черзі релокації, також займаємося цим питанням.

– В умовах окупації півдня України не можна виключати ризик дефіциту продовольства. Наскільки Рівненська область може бути тилом у цьому питанні?

– Ми перевиконали план посіву ярих культур – 420 тисяч га ярих культур засіяли. Фермери пальним забезпечені, компанія по збору урожаю буде проходити в заплановані сроки, ніяких проблем не бачу. Ні нестачі продуктів на полицях, ні проблем з логістикою не спостерігаємо.