СЬОГОДНІ: П’ятниця, 29.03.2024, 15:24

Вбивство рівнянина на замовлення ФСБ: суд виніс вирок кілеру

Рівненський міський суд виніс вирок уродженцю Маріуполя Олегу Смородінову, якого обвинувачували у вбивстві Івана Мамчура – 37-річного працівника СІЗО. Вбивство сталось у під’їзді будинку на Відінській, де мешкала жертва. Це був вересень 2016-го, кілер з місця події втік. Його упіймали пізніше. Колегія суддів присудила йому 12 років ув’язнення без конфіскації майна, – повідомляє Суспільне.

Ось як ідеться про передумови злочину у судовому вироку: “… будучи радикально налаштованим до діючої влади в Україні та такої держави у цілому, сповідуючи проросійські сепаратистські настрої щодо соціально-політичної обстановки в Україні, у січні-лютому 2016 року діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, ініціативно, з корисливих та ідеологічних мотивів, встановив контакт з (двома особами,-ред.), які позиціонувалася представниками іноземної спеціальної служби – Федеральної Служби безпеки Російської Федерації… у січні-лютому 2016 року надали йому вербувальну пропозицію щодо сприяння у вчиненні протиправних дій, які виражалися у наданні їм допомоги у проведенні на території України підривної діяльності”.

Сам Олег Смородінов не заперечував своєї причетності до вбивства. Торік у квітні про цю справу написав “The New York Times”. Заголовок був такий: “Росія замовила вбивство, яке не мало сенсу. Потім найманець почав говорити”.

Через два місяці після самого вбивства у Рівному Генпрокурор та голова СБУ повідомили, що на Харківщині під час перетину державного кордону з території РФ до України силовики затримали громадянина Смородінова, який зізнався, що убив Івана Мамчура (колишнього командира групи 3-го полку спецназу ГУР України) на замовлення російської ФСБ за участь рівнянина в бойових діях у Грузії. Це “замовлення” вартувало 10 тисяч доларів, повідомив затриманий.

У статті “The New York Times” ідеться про те, що журналісти видання поспілкувались із самим Олегом Смородіновим та він розповів їм обставини. Зокрема про те, що орендував житло у тому ж будинку на Відінській, де жила жертва, та спостерігав за ним. Смородінов сказав, що “замовник” загалом дав йому список із 6-ти жертв, а сам він друзям вихвалявся, що він – шпигун. Івану Мамчуру присвоїли кодове ім’я “троянда”.

Спогади Смородінова видання наводить так: “Спостереження відбувалося без ускладнень. У 7 ранку пан Мамчур залишав дружину і дочку, їхав на велосипеді на роботу, і повертався щовечора в 6, як годинник. У непрацюючі часи пан Смородинов пив пиво на стоянці. “Троянда повинна бути зірвана сьогодні. Завтра це більше не буде актуальним” (йдеться про смс, яке кілер отримав зранку 16-го вересня 2016-го).

З розповіді Смородінова видання наводить інформацію, що коли пан Мамчур вийшов з ліфта, вбивця назвав його на ім’я і стріляв доти, доки магазин пістолета не став порожнім.

“Це не я. Я не винен”, – сказав він до Смородінова та впав на підлогу.

Потому Смородінов утік до Москви. За роботу “замовники” купили йому фургон “Мерседес”, фотографії якого він розмістив у соціальних медіа. Але вони залишили частину обіцяних 5000 доларів, оскільки він залишив зброю в Україні. Його запевнили, що ніхто ніколи його не упіймає. Однак сталось інакше. Смородінов повертався в Україну зробити сюрприз на день народження колишній подрузі. Саме вона і допомогла викрити його правоохоронцям. До слова, ДНК вбивці була знайдена на зброї і на недопалках, зібраних на місці події.

У статті також йдеться про те, що замовлені пану Смородінову шестеро людей для ліквідації – це, скоріш за все, помста Росії за те, що українські військові нібито допомагали грузинам під час п’ятиденної війни у 2008-му році.

Ось що пише журналіст: “Спочатку українські чиновники неохоче говорили мені, що він був у Грузії. Його дружина відмовилася говорити зі мною. Але співробітник Рівненської в’язниці Сергій Климчук заявив, що пан Мамчур з повагою говорив про свій час у Грузії і високо оцінив ефективність грузинських військових. Врешті-решт, чиновники підтвердили, що пан Мамчур був у Грузії, коли почалася війна, як командир третього полку спеціальних операцій української армії, елітний контингент. Але вони наполягали, що ні він, ні будь-який інший український солдат не брав участь у боях. Кремль цьому ніколи не вірив. Після війни російське державне телебачення провело тотальну пропагандистську кампанію, яка включала документальний фільм Аркадія Мамонтова, фільми якого часто слугують барометром кремлівських настроїв… Цікаво, що за місяць до вбивства пана Мамчура російське телебачення знову випустило документальний фільм Мамонтова”.

Журналіст додає, що із шестигодинної розмови зі Смородіновим він зрозумів, що той сподівається, що його обміняють на одного з десятків українців, ув’язнених у Росії.

“Він не розуміє, що він нікому не треба. Він забутий, списаний, як використана куля. Наш ворог, на жаль, має багато людей, як він, у запасі”, – цитує насамкінець журналіст слова голови Нацполіції України Сергія Князєва. (в оригіналі: “He doesn’t understand that no one needs him,” Mr. Knyazev, the national police chief, said. “He’s forgotten, written off, a used bullet. Our enemy, unfortunately, has a lot of people like him in reserve.”)

Статтю “The New York Times” в оригіналі можна прочитати тут: “Russia Ordered a Killing That Made No Sense. Then the Assassin Started Talking.”